У серпні 2020 році указом Президента України No 335/2020, — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний,

науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм, — СергійСергій Танчинець був нагороджений званням «Заслужений артист України».

Особисте життя:

Рік тому фронтмен гурту «Без Обмежень» на власній сторінці у фейсбук приголомшив публіку бурхливою заявою про розлучення. За декілька днів до 15-річчя шлюбу Сергія та його дружина Анна розірвали стосунки.

Музикант не став називати причину такого рішення з дружиною, лише зазначив, що "винних у цій ситуації нема і так іноді стається у житті".

Також варто зазначити, ексдружина Сергія та двоє дітей 13-річна донька Анастасія та 4-річний син Лук'ян, у перші дні повномасштабного вторгнення виїхали до Японії, де мешкають досі. І це чи не перша довго розлука пари за 14 років стосунків. Тож цілком ймовірно, що саме величезна відстань між родиною вплинула на їхнє рішення розійтися.

Зовсім нещодавно, 9 травня Сергій Танчинець розсекретив свою нову обраницю. Нею стала PR-менеджерка гурту «Без Обмежень» Юліана Корецька. Пара офіційно підтвердила усі чутки та опублікувала романтичне фото у соцмережі.

Волонтерська діяльність:

З перших днів повномасштабного вторгнення співак не лишився осторонь і долучився до тероборони одного з українських регіонів. Проте згодом, прагнучи бути максимально корисним суспільству, він вирішив перекваліфікуватися у волонтери.

Зараз співак співпрацює з волонтерським штабом міста Мукачево. Він займається доставленням лікарських засобів до столичного військового шпиталю. У вільний час від волонтерських завдань Танчинець дає концерти для підтримки бойового духу військових та звичайних українців.

"Попри думки, що музика зараз не на часі – це неправда. Музика завжди на часі, і люди її чекають. Ми були в метро, деякі 20 днів перебувають там як у бомбосховищі. І там доволі пригнічена атмосфера, і музиканти, які потрапляють до них, дають реальну допомогу цим людям. Тому я

закликаю усіх музикантів, хто в Києві, долучатись до таких процесів", - прокоментував співак у студії Сніданок з 1+1.

Анатолій Герей

Анатолій Герей – український фехтувальник на шпагах, чий талант та наполегливість сягнули вершин світового спорту. Народившись 31 березня 1989 року в мальовничому Ужгороді, він з ранніх літ закохався у фехтування, тренуючись під пильним оком досвідчених тренерів.

Шлях до успіху:

Дебютувавши на міжнародній арені у 2009 році, Анатолій швидко здобув визнання, здобувши бронзову медаль у командній шпазі на Чемпіонаті Європи 2012 року.

2016 рік став тріумфальним для Герея. Тоді він став бронзовим призером чемпіонату Європи. Трохи згодом брав участь у літніх Олімпійських іграх, що проходили у Ріо-де-Жанейро. На стадії 1/16 фіналу Анатолій поступився 15:9 швейцарцю Фабіану Каутеру і вибув зі змагань.

Протягом кар'єри Анатолій неодноразово ставав призером чемпіонатів Європи та світу, демонструючи стійкість, майстерність та неперевершений дух. Його участь у двох Олімпіадах (2012 та 2016) стала свідченням визнання його таланту на світовій арені.

Натхнення та приклад для молоді:

Анатолій Герей – не лише видатний спортсмен, але й взірець для наслідування для молодого покоління українських фехтувальників.

У серпні 2016 здобув ювілейну медаль «25 років незалежності України» —

За значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу

9 вересня 2017 року Анатолій був нагороджений орденом «За заслуги» III ст. — За вагомий особистий внесок у розвиток та популяризацію фізичної культури та спорту в Україні, досягнення високих спортивних результатів та багаторічну плідну професійну діяльність[3]

Ділячись своїм досвідом та знаннями, він тренує юних фехтувальників у Закарпатській обласній організації фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" Україна, закладаючи фундамент для майбутніх перемог.

Волонтерська діяльність:

Волонтерством ми почали займатися десь через місяців два-три після початку АТО. Я хотів йти в армію, щоб допомагати долати ворога, але за станом здоров'я мене не взяли. Тож вирішив займатися волонтерством, - розповідає Анатолій Колос для БарNews.City.

З перших днів повномасштабного вторгнення Анатолій продовжив допомагати. Його волонтерська команда з Благодійного фонду “ДоброБар” почала співпрацювати з Іспанією та Великобританією, звідки їм привозили в Україну одяг, продукти харчування, засоби гігієни та медикаменти. Також надходило багато ми ставимо акцент на медичної допомоги, дуже якісні медикаменти та сертифіковані турнікети.

У березні 2022 року Герей здобув тріумфальну перемогу на міжнародному турнірі "Challenge Eugene Fillol 2022", що проходив у столиці Швеції.

Анатолій не лише продемонстрував свою майстерність та спортивну волю, але й здійснив благородний вчинок. Усі призові, здобуті на турнірі, він передав на підтримку Збройних Сил України.

Іван Попович

Іван Дмитрович Попович — український естрадний співак і композитор, педагог. Народний артист Української РСР (1990). Попович ще за свого життя став співаком-легендою, його називають "закарпатським соловейком" і поруч із Софією Ротару, Василем Зінкевичем та Назарієм Яремчуком він вважається одним із зачинателів "класичної" української естради.

Іван Дмитрович Попович, народився 22 квітня 1949 року в селі Осій на Закарпатті. З ранніх літ був оточений чарами української народної музики. Не дивно, що його життєвий шлях нерозривно переплівся з піснею, даруючи Україні та світу щирі твори, що й досі хвилюють серця.

Ще будучи юнаком, Іван Попович захоплювався музикою. Цей потяг до мистецтва привів його до Хустського культурно-освітнього училища, де він здобув фах диригента хору. Після цього два роки вчився в Дрогобицькому педагогічному інституті. Не зупиняючись на досягнутому, в 1970 Іван вступив до Львівської консерваторії, шліфуючи свій талант та здобуваючи ґрунтовні знання.

Творчі злети та визнання:

1976 рік став знаковим для Поповича – він створив вокально-інструментальний ансамбль "Ровесник", який швидко завоював популярність. З цим колективом він мандрував Україною та світом, чаруючи публіку щирими українськими народними піснями та авторськими творами.Через рік ансамбль запросили до Львівської філармонії на місце «Ватри», і їхньою «візитівкою» стала пісня Поповича «Люба-Люба».

У 1979 — разом із Русланом Іщуком створив в Ужгороді новий ВІА «Закарпаття».

Протягом 1982-1987 років працював у Київському державному мюзик-холі, де його талант розкрився ще яскравіше. А з 1987 року він став солістом Театру естради, подарувавши світові безсмертні хіти: "Карпатське весілля", "Василина", "Розлук не буде", "Мене радує світ".

За свою творчу діяльність Іван Попович здобув численні нагороди та звання. Він – лауреат престижних конкурсів, народний артист України РСР (1990), «за особистий внесок у розвиток української культури та вагомі творчі здобутки» нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (1999). Його пісні й досі звучать з екранів, радіостанцій, їх з задоволенням співають українці всіх поколінь.

Та справжнім визнанням для Івана Поповича стала щира любов та шана його народу. Він завжди готовий допомогти, підтримати та надихнути.

Його невичерпна енергія, оптимізм та щирість роблять його справжнім улюбленцем публіки.

Особисте життя:

Життя Івана Поповича, окрім сценічних тріумфів, було сповнене особистих драм та радощів.

Його першою дружиною стала Оксана. Їхнє знайомство та одруження відбулися у Львові, де Іван вже здобував популярність. Разом вони жили у власній квартирі, мали авто. Проте переїзд до Києва для розвитку кар'єри співака став випробуванням для стосунків. Іван був змушений налагоджувати побут з нуля, жити у скромних умовах, що не сподобалося Оксані. Вона повернулася до Львова, розірвала шлюб, залишивши глибокий шрам у душі Івана.

Однак, доля подарувала Івану нову зустріч – з жінкою, яка стала його опорою та музою. Марія, співробітниця Івана, не лише ділила з ним побут, але й щиро допомагала у творчих проєкт.

1990 рік став знаковим для Поповича не лише з погляду кар'єри (він отримав звання Народного артиста України), але й в особистому житті. Саме цього року народилася донька Соломія, яка згодом стала джерелом натхнення для багатьох пісень Івана.

Життя з Марією стало для Івана справжнім щастям, яке він береже та цінує. Разом вони пережили багато, підтримуючи один одного у радості та смутку. Їхня історія – це щирий приклад того, як справжня любов може подолати будь-які випробування.

Громадська позиція:

В одному з інтерв'ю газеті "Бульвар Гордона" Іван Попович згадав про тиск з боку радянських чиновників, які намагалися змусити його співати російською мовою. Попри це, він завжди відстоював свою позицію, адже для нього українська мова – це не просто засіб спілкування, а душа його народу.

Наразі Іван Попович не лише тішить публіку своїм талантом, але й активно бореться за збереження природи України. Він підтримує громаду

міста Хуст та екологічних активістів, які виступають проти будівництва міні-ГЕС на річках Закарпаття.

У 2008 році, коли Закарпаття пережило страшну повінь, Іван Попович не лишився осторонь. Він організував концерт-протест проти тих, хто перетворив край на "землю для наживи". Разом з Миколою Гнатюком та Софією Ротару співак безплатно виступив у київському Палаці "Україна", а всі кошти від концерту були перераховані постраждалим від повені.

Іван Попович щиро вірить, що Закарпаття має безмежний потенціал для розвитку туризму, який може приносити Україні значні доходи. Він закликає до збереження унікальної природи краю та відмови від шкідливих для довкілля проєктів, таких як будівництво міні-ГЕС.